Коли щастя забуває ім’я

Я не прагнув виграти. Я прагнув відчувати. У неонових провулках Ріо, де ритми самби зустрічаються з шумом цифрових барабанів, я був просто ще іншим душою, що переслідувала спала — допоки не перестала переслідувати, а почала слухати. Машини не говорять у кредитах; вони говорять у тишці між обертами. Ось коли ти чуєш це: золото-глибоко-блаке світло бонусного символу — не як нагороду, а як резонанс. Я думав, що РТП 96% — це магія. Потом я зрозумів: це дисципліна. Одна година щодня. Один ставок за раз. Нема паніки. Лише присутність. Справжнє легенда — не у джекпоті, а у паузi пiсля оберту #3, коли твоя подих ловить свтло — і ти пам’яєш, чому ти почав.